Уладзімір Мархель

ВІД «ЗАПОВІДІ» ДО «ЗАПОВІТУ»

Назва знаменитого вірша Тараса Шевченка була однаковою в різні роки і виходила не від автора. Ставши волею долі останнім чи, точніше, завершальним твором плідної для українського Кобзаря осені 1845 р. у Переяславі, цей твір розповсюджувався в списках насамперед у колі нелегального Кирило-Мефодіївського братства, а після арешту поета в квітні 1847 р. – серед філологів.

Твір не переставали переписувати й тоді, коли він почав друкуватися.

Опублікований уперше в збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко» (Лейпціг, 1859) під заголовком «Думка», він у наступних публікаціях мав назву «Завіщаніє» (у львівському часописі «Мета», 1863, №4), а у виданому 1867 року в Петербурзі «Кобзарі» ‑ «Заповіт». Титул третьої публікації вірша в пізніших виданнях поетичної спадщини Тараса Шевченка став традиційним.

«Заповіт» ‑ це заключний акорд найвищого творчого злету поета.

Щаслива осінь напруженого натхнення в Переяславі наблизила Тараса Шевченка до загостреного сприйняття вічності, і його усвідомлення невідворотності власної смерті оформилося у віршований заповіт громадянського складу.

Поета турбувала не так особиста смерть, як стан і доля батьківщини після його поховання.

Тому йому неоднаково, де буде його могила. Бажано щоб у рідній Україні, у такому місці, звідки видно його простори, звідки можна всебічно стежити за визволенням вітчизни, саме за визволенням, а не за революційною боротьбою, як це подавалося інтерпретаторами від радянського літературознавства.

Єдність поета з лоном батьківщини була такою міцною, що він навіть не допускав думки, немовби його дух здатний покинути рідну землю і полинути до Бога, перш ніж вона стане вільною. Згідно з автором "Заповіту", посмертний рух його духу до Всевишнього неможливий без свободи батьківщини. Однак цю несвободу допустив Бог, і стриманість поета стосовно нього рівна хіба що докорові, а не запереченню. Чи навіть бунту, який, зрозуміло, більше до вподоби атеїстам. Вірою в майбутнє вільної України, відвойоване через криваву боротьбу, пройняте друге (і останнє) заповітне прохання Тараса Шевченка: згадати — спом'янути — пом'янути його серед своїх у щасливіший час.

Примикаючи до пам'ятникової традиції, розпочатої у поезії Горацієм і продовженої у творчості таких авторів, як Ф.Війон, Г.Державін, О.Пушкін, А.Міцкевич, П.-Ж.Беранже та інших, шевченківський "Заповіт" іще до XX ст. поширився в оригіналі й на території Білорусі. Разом із такими віршами, як "Реве та стогне Дніпр широкий" і "Думи мої", він був для широкої публіки візитівкою Тараса Шевченка, творчість якого сприяла формуванню нової білоруської літератури і особливо її відродженському піднесенню на початку XX ст. Зрозуміло, це викликало багато перекладів з поетичної спадщини Кобзаря.

Перший білоруський переклад "Заповіту", здійснений Макаром Кравцовим, з'явився у червні 1918 р. на сторінках щотижневика "Вольная Беларусь" (№20-21) під заголовком "Запаведзь". Таку назву дав своєму перекладові цього твору і ЯнкаКупала. Він був уміщений у газеті "Літаратура і мастацтва" 16 березня 1934 р. І хоч пізніше, 10 серпня 1936 р., купалівський варіант "Заповіді" передрукувала "Чырвоная змена", у збірці вибраних творів Тараса Шевченка білоруською мовою "Кобзар" (1939), до редколегії якого входив Янка Купала, був опублікований переклад Змітрока Бядулі під заголовком "Запавет", який для всіх наступних перекладів вірша став обов'язковим, традиційним. Водночас варто відзначити, що при складанні книги "Кобзар", з нагоди 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка, Янка Купала, найімовірніше, визнав перевагу бядулівського перекладу над своїм і схилився до його публікації. Можливо, з цих же міркувань виходив і Максим Танк, коли поруч з Бядулиним перекладом "Заповіту" вмістив у західно-білоруському часописі "Калоссе" (1939, №2) свій переклад Шевченкової "Гамалії" і залишив у рукописі підготовлений до друку переклад "Заповіту".

У 1984 р. альманах "Братерство" умістив переклад Ригора Барадуліна, з якого почалося нове мистецьке освоєння "Заповіту" в білоруській поезії. Йому було віддано перевагу в книзі «Вершы. Паэмы»(1989), що вийшла до 175-річчя Тараса Шевченка. У 90-ті роки з'явилися переклади Василя Жуковича і Вячеслава Рагойші ("Звезда". 1994. 11 березня), а на початку XXI ст. — Євгена Миклашевського ("Настауніцкая газета". 2001. 22 лютого) і Валерія Стрілка ("Літаратура і мастацтва". 2001. 16 березня).

Виникнення нових перекладів "Заповіту" в білоруській перекладній поезії свідчить про те, що кожен з перекладачів у попередніх версіях перекладу цього вірша завважив місця, не зовсім адекватні оригіналові, і пропонував свій варіант, який іншим, своєю чергою, так само міг видатися в чомусь невідповідним українському "Заповіту".

Тим часом у кожному перекладі відбивається індивідуальність перекладацького сприймання оригінального тексту, з яким не завжди згодні інші майстри слова. Аби переконатися в цьому, достатньо вдумливо перечитати білоруськомовні варіанти "Заповіту", зіставивши кожен із них з оригінальним текстом та з іншими перекладами.

(«Роднае слова». 2001, №10)

*  *  *

ЗАПАВЕДЗЬ

Як памру, дык пахавайце

Мяне на магілі

Сярод стэпу шырокага

На Ўкраіне мілай.

Каб шырокія палеткі

І Дняпро і кручы

Было б відна, — было чуці,

Як раве равучы!

Як пацягне з Украіны

Ды ў сіняе мора

Кроў варожу, — вось тады я

І палеткі й горы

Усе пакіну й панясуся

Да самога Бога

Маліціся. А да тога

Я ні знаю Бога!

Пахавайце ды ўставайце,

Кайданы парвеце,

І варожій злой крывёю

Волю акрапеце!

І мяне ў сям'і вялікай,

У сям'і вольнай, новай,

Не забудзьце памянуці

Ні злым, ціхім словам.

Переклав Макар Кравцов.

(Верш друкуецца з захаваннем арфаграфіі арыгінала.‑ Заўвага рэд.)

*  *  *

ЗАПАВЕДЗЬ

Як памру я, пахавайце

На Ўкрайне мілай,

Сярод стэпу на кургане,

Дзе продкаў магіла:

Каб нязмеранае поле,

Дняпро і абрывы

Было відна, было чутна,

Як раве бурлівы!

Як пагоніць з Украіны

У сіняе мора

Кроў варожу... Во тады я

І нівы, і горы —

Ўсё пакіну й да самога

Бога палунаю

Маліціся... А да тых пор

Бога я не знаю!

Пахавайце ды ўставайце,

Кайданьг парвіце

І варожай злой крывёю

Волю акрапіце!

І мяне ў сям'і вялікай,

Ў сям'і вольнай, новай,

Не забудзьце памянуці

Добрым ціхім словам.

Переклав Янка Купала.

*  *  *

ЗАПАВЕТ

Як памру, дык пахавайце

Мяне на кургане,

Сярод стэпу шырокага

На Ўкраіне слаўнай,

Каб бяскрайнія разлогі,

І Дняпро, і кручы

Было відна, было чутна,

Як грыміць грымучы.

Як ён змые з Украіны

У сіняе мора

Кроу ворагаў... Вось тады я

І поле і горы —

Ўсё пакіну, паляту я

Да самога Бога

Памаліцца... Да таго ж я ‑

Не ведаю Бога.

Пахавайце, ды ўставайце,

Ланцугі парвіце,

І варожай злой крывёю

Волю акрапіце.

І мяне ў сям'і вялікай,

Сям'і вольнай, новай,

Памянуць вы не забудзьце

Добрым ціхім словам.

Переклав Змітрок Бядуля.

*  *  *

ЗАПАВЕТ

Як памру, то пахавайце

Мяне на магіле

Сярод шырокага стэпу

На Ўкраіне мілай,

Каб прасторы і абрывы

І Дняпро сівога

Можна бачыць было, чуць, як

Пеніцца ў парогах!

Як пагоніць з Украіны

У сіняе мора

Кроў варожую — тады я

У жалі і горы —

Ўсе пакіну, падымуся

До Бога самога

Памаліцца. Да таго – я

Не ведаю Бога!

Пахавайце і ўставайце,

Кайданы парвіце,

Злой варожаю крывею

Волю акрапіце!

І мяне ў сям'і вялікай,

Ў сям'і новай, вольнай,

Не забудзьце тады словам

Ціхім, добрым ўспомніць.

Переклав Максим Танк.

*  *  *

ЗАПАВЕТ

Як памру, дык пахавайце,

Дзе курган палынны,

Сярод стэпу шырокага

Мілай Украіны.

Каб шырокапола долы,

І Дняпро, і кручы

Мне відаць былі, каб чуў я,

Як раве равучы.

Як пагоніць з Украіны

У сіняе мора

Кроў варожую... тады я

І долы і горы —

Ўсё пакіну і падамся

До самога Бога,

Памаліцца.. А да тога —

Я не знаю Бога.

Пахавайце ды ўставайце,

Кайданы парвіце

І варожай злой крывёю

Волю акрапіце.

І мяне ў сям'і вялікай,

Ў сям'і вольнай, новай,

Не забудзьце — памяніце

Нязлым ціхім словам.

Переклав Рыгор Барадулін.

*  *  *

ЗАПАВЕТ

Як памру я, пахавайце

Не ў зямлі панылай —

У шырокім родным стэпе,

На Ўкраіне мілай.

Каб раздольныя разлогі,

І Дняпро, і кручы

Былі побач, было чутна,

Як раве равучы.

Панясе ён з Украіны

У сіняе мора

Кроў варожую... — тады я

І даліны й горы —

Ўсё пакіну і памкнуся

Да самого Бога,

Каб маліцца... а да тога

Я не знаю Бога.

Пахавайце ды ўставайце,

Кайданы парвіце

І варожай злою кроўю

Волю акрапіце.

І мяне ў сям'і вялікай,

Сям'і вольнай, новай,

Памянуць вы не забудзьце

Нязлым ціхім словам.

Переклав Василь Жукович.

*  *  *

ЗАПАВЕТ

Як памру — на Украіне

Мяне пахавайце,

Сярод стэпу на кургане

Дол мне пракапайце,

Каб раздольныя палеткі,

І Дняпро, і кручы

Мог пабачыць і пачуць мог,

Як раве равучы.

Як пагоніць з Украіны

У сіняе мора

Кроў варожую... тады я

У палі, і горы —

Ўсё пакіну і ўзнясуся

Да самога Бога —

Памаліцца.. а да тога

Мне не трэба Бога.

Пахавайце ды ўставайце,

Кайданы парвіце

І варожай злой крывёю

Волю акрапіце.

І мяне ў сям'і вялікай,

У свабоднай, новай,

Хаця б зрэдку памяніце

Добрым ціхім словам.

Переклав Вячеслав Рагойша.

*  *  *

ЗАПАВЕТ

Як памру, дык пахавайце,

Ви мяне ў магіле

У широкім вольным стэпе

На Украйне мілай,

Каб відаць былі і поле,

І Дняпро, і кручы,

Каб я чуў адтуль міжволі,

Як раве равучы.

А як хлыне з Украіны

Ды пальецца ў моры

Кроў варожая — пакіну

І палі, і горы

І пайду тады адгэтуль

Да самога Бога,

Каб маліцца, а пакуль што

Я не знаю Бога.

Пахавайце ды ўставайце —

Кайданы парвіце

І варожаю крывёю

Волю акрапіце!

І мяне ў сям'і вялікай,

Ужовольнай, новай,

Не забудзьце — памяніце

Добрым ціхім словам.

Переклав Євген Миклашевський.

*  *  *

ЗАПАВЕТ

Як памру, то пахавайце,

На Ўкраіне мілай,

Сярод стэпу на кургане

Будзе хай магіла,

Каб палёў абсяг шырокі,

І Дняпро, і кручы,

Было бачна, было чутна,

Як раве равучы.

Як з Украйни панясе ён

У сіняе мора

Кроў варожую... тады я

І палі, і горы —

Кіну ўсё і ў неба рыну,

Да самога Бога,

Каб маліцца.. а датуль я

Не ведаю Бога.

Пахавайце ды ўставайце —

Кайданы парвіце

І варожай злой крывёю

Волю акрапіце!

І мяне ў сям'і вялікай,

Сям'і вольнай, новай,

Не забудзьце, памяніце

Нязлым ціхім словам.

Переклав Валерій Стрілко.

*  *  *

ЗАПАВЕТ

Як памру, то пахавайце,

На Ўкраіне мілай,

Сярод стэпу шырокага

Вырыйце магілу.

Каб ляжаць мне на кургане

Над ракой магучай,

Каб мне чуці, як бушує

Днепр стары над кручай.

Калі ж з поляў Украіны

Кроў катаў пастылых

Панясе ён... вось тады я

Уздымусь з магілы.

Уздымуся, дасягну я

Божага парога,

Памалюся... А пакуль я

Не ведаю Бога.

Пахавайце і ўставайце,

Ланцугі парвіце!

Злой варожаю крывею

Волю акрапіце.

І мяне ў сям'і вялікай,

Ў сям'і вольнай, новай,

Не забудзьце — памяніце

Добрьім ціхім словам.

Переклала Таїса Мельченко.

(З книги: Шевченкова дорога в Білорусь: Літературно-публіцистичний збірник / За ред. Лубківського Р.М. Серія «Шевченко і світ». – Львів: Світ, 2004. – 274 с.)