Віктор Ющенко: Дякую кожному з вас за присутність на сьогоднішній прес-конференції, присвяченій тому, що Україна знаходиться у фінальній частині формалізації виборів. Офіційні результати виборів ЦВК оголошені.

Я щасливий і гордий, що як нація і держава ми продемонстрували, що ми нація доросла, нація, що поважає закон, нація і держава, яка може законно, демократично в сьогоднішніх реаліях провести вибори.

Очевидно, є зауваження тої чи іншої сторони або й інших сторін щодо проведення цього процесу. Зауваження, які, на мій погляд, не псують загальну картину, фон проведення виборів в Україні, але разом з тим в рамках закону, безумовно, ці скарги повинні бути розглянуті. Тому вчорашній день я присвятив тому, що коли в одної зі сторін виникли зауваження щодо проведення виборів і їх законності на певних дільницях, треба знайти спосіб, як прозоро, законно відреагувати на такого роду проблеми.

Вчора я мав зустріч з головою ВАС паном Пасенюком. Суть зустрічі і мого послання зводилася до трьох речей: ми повинні забезпечити виключно законний спосіб розгляду скарг того чи іншого кандидата. До речі, я не виключаю, що через судовий розгляд пройдуть зауваження як одної, так і другої сторони. Ми вчора по суті мали домовленість про те, що кожна скарга, яка буде подана в суд тим чи іншим учасником виборчого процесу, в незалежний неангажований спосіб буде розподілена в адмінсуді різним суддям. Друге: засідання суду – і я за це вдячний голові ВАСу - буде публічним, на нього можуть прийти журналісти, спостерігачі - будуть виділені окремі місця для такої аудиторії. І третє: всі заяви, які будуть подані до ВАС, будуть розглядатися всім складом суду – 55 суддів ВАС. Таким чином, думаю, це останні зусилля, щоб Українська держава виконала той обов’язок по забезпеченню законних чесних виборів, який залишилося нам пройти. Я сподіваюся, що й цей етап засвідчить про те, що у законний спосіб ми можемо поставити фінальну крапку в тому, що називається вибори Президента України.

Я хотів, користуючись нагодою, подякувати членам виборчих комісій – як окружних, так і дільничних, ЦВК - за ту роботу, яка була проведена. Дійсно в непростих умовах – я маю на увазі і несвоєчасне, інколи досить обмежене фінансування – все-таки було забезпечено проведення виборчого процесу належним чином. Ті побоювання, які формувалися в ЗМІ, різних політичних джерелах, на мій погляд, не здійснилися в тій масштабній мірі, як вони рахувалися.

Україна з честю як держава і як нація, суспільство витримала цей іспит. Тому важливо, очевидно, визнавати те, що влада змінюється, влада завжди буде змінюватися. Найголовніше, щоб не змінювалися наші демократичні базові принципи – це найбільше, чого потрібно нації, суспільству для стабільності, діалогу, порозуміння. Думаю, ще сотні статей будуть написані про вибори в Україні, про наслідки, симпатії та антипатії. Думаю, ці дослідження ще нас наблизять до тих висновків, розуміння того курсу, яким повинна йти нація, всіх плюсів і мінусів того часу, в якому ми живемо.

Я щасливий, що як Президент можу сказати, що я був тим маленьким солдатом, який боровся за те, щоб мрія моїх дідів-прадідів – суверенна незалежна демократична європейська Україна - рухалася своїм самодостатнім національним курсом. Я думаю, по багатьох питаннях ми ще торкнемося детально в нашій сьогоднішній розмові.

Хотів би подякувати також всім вам, хто супроводжував мене ці 5 років, журналістам. У нас були різні історії. Я не хочу і не буду згадувати багато з того, що пережито. Але я все робив, щоб бачити у своїй країні журналіста вільного, національно орієнтованого, який зрештою виростає з раба, чийогось лакея (у тому числі партійного) і стає фігурою, яка йде на півкорпуса попереду нації, клеїть цю націю, допомагає в національному становленні. Це та місія, з якою я весь час вів діалог з вами. І незалежно від того, почули ви мене чи ні, я всім дякую.

На такому короткому слові я хотів би поставити крапку і давайте ми перейдемо до діалогу.

Ольга Скотникова, Перший національний: Пане Президенте, ви говорили про те, що гордитеся тими 5 роками, демократичними завоюваннями, які відбулися за цей час. Як ви ставитеся до заяв новообраного Президента України щодо можливість базування Чорноморського флоту і після 2017 року, про те, що українська ГТС може входити у газотранспортний консорціум. По-третє. Як ви ставитеся до можливості перегляду присвоєного звання Герой України Степану Бандері? Я говорю зараз, базуючись на цитатах Віктора Януковича в інтерв’ю одному з російських каналів, а також висловів про насильницьку українізацію. Хотілось би торкнутися питання про вступне тестування, 12- чи 10-річну освіту як елемент входження України до Болонської системи. Її зараз також хочуть переглянути. Чи не здається вам, що корабель Україна може бути розвернутий у зворотному курсі?

Віктор Ющенко: Я не думаю, що ці питання, які прозвучали у заяві Віктора Федоровича Януковича, є новими для суспільства. Мені здається, це ви чули 5 років. Може, по деяких позиціях і більше. А чому ви оце дивуєтеся? Чи це для вас несподівано? Я думаю, ви це повинні сприйняти, принаймні з належною послідовністю. Хоча по деяких речах я можу послатися, що такої послідовності я не бачу. Мені говорити як Президенту про ці речі, я хочу сказати, мені їх чути сумно, в значній мірі принизливо. Це дискредитує вас як націю, як українців. Але, повторюю, це не є несподіванкою. Це людина заявляла декілька разів у своїх офіційних позиціях перед цим. Чи це зміна курсу? Очевидно, це зміна курсу. Цей курс добавляє українського інтересу? Ні, не добавляє. Це підлегла політика. Я не хочу у президентському клубі повчати якогось президента. Це вже його компетенція, це вже його відповідальність. І відповідальність тих людей, які підняли руку, взяли бюлетень і проголосували за цього президента. Тому мені легко відповідати на ці запитання.

Розгляд, ревізія дислокації чужоземних військ на території України, я переконаний, що це не відповідає базовим глобальним національним інтересам України. Це питання, з одної сторони, національного інтересу. Підкреслюю, на моє глибоке переконання, це політика колонізації. По-друге, це антиконституційна політика. Якщо ми поважаємо порядок, який регулює наша Конституція, ми повинні пам’ятати весь час – чорним по білому батьками Конституції записано: якщо ця нація хоче, благає вічної незалежності, вона повинна вивести російський Чорноморський флот з міста Севастополя. Я у своїй політиці все робив, щоб 28 травня 2017 року був останнім днем дислокації російського Чорноморського флоту в Україні. Це не політика проти Росії. Я не хочу, щоб це читали чи в Кремлі, чи під Києвом хтось, як такі випади недружнього характеру. Ні. Навчіться відповідати за свою націю. Фактор присутності російського Чорноморського флоту – це фактор дестабілізації. Причому далеко не мілітарний. Сподіваюся, мені не треба глибоко розкривати дужки, що за цим стоїть. Це вічна рана, яка приносить дуже багато шкоди у нашому національному діалозі. По багатьох питаннях. Але в даному випадку простіше говорити у контексті безпекової політики. Україна, виходячи з норм Конституції і норм Закону про основи безпекової політики, вийшла з другим догматом – інтеграція до європейської колективної безпекової політики, включаючи пряме членство у цій безпековій політиці. Ось вам проста відповідь. Тому я переконаний, що на суспільному рівні гратися з цим питанням деяким політикам, у тому числі й майбутньому Президенту, розвертати вітрила назад – це політика, яка вже не принесе успіхів, але принесе серйозну дестабілізацію. Я як політик все буду робити для того, щоб політика, яка консервує дану проблему, не мала успіху. Тими способами, тими методами, тими інструментами, які в мене будуть, починаючи як громадянина.

Що стосується газотранспортної системи – це проблема того ж самого ґатунку. У мене запитання: чому Україні ніхто не пропонує створити газонафтову систему видобування російського газу чи російської нафти? Чому пропонують українську монополію сьогодні розподілити між іншими учасниками? Хіба це не право нації, не право держави здійснювати цей континентальний проект і мати від цього вигоду? Що дає консорціум? Втрат, прямих фінансових втрат України на декілька мільярдів доларів, у розрахунку на рік, перш за все. Сьогодні ці кошти йдуть на пенсію, на заробітну плату, за транзит російського газу. Завтра будуть іти в кишені деяких ділків. Так яка тут вигода національна буде? Я повторюю: а чому Словаччина не пропонує газотранспортний консорціум? А чому Австрія не пропонує? Чому Німеччина не пропонує? Чому Франція не пропонує свою газотранспортну систему віддати у міжнародний консорціум? Чому в Україні повинні бути лакеї, які пропонують втрату національного інтересу? Тут ні економічно, ні політично не варто багато зациклюватися. Це не політика, яка лежить в основах національного інтересу.

Що стосується Указу по нагородженню орденом Держави і присвоєння звання Героя України Степану Андрійовичу Бандері. Сказав би так: якби не було Бандери, не було б Януковича. Принаймні Янукович би не став президентом незалежної України. Це йому зробив… у тому числі поряд із мільйонами - мільйонами людей, які брали участь у звільненні нашої країни, у визвольних змаганнях, у тому числі зусиллями тих шестидесятників, яких мало хто шанує, чи тих січових стрільців, яких ми забуваємо. Другими словами, у кращому випадку перспективи Віктора Федоровича могли бути у ранзі намісника імперії у Малоросії. Якби не було патріотів, які за ціль свого життя ставили здобуття незалежності України. Їх було не так мало – їх було багато. Я ще раз звертаюся і до українства, і до нації, до журналіста. Коли ми говоримо про цю людину, своїм кроком я ставив за мету дати правдиву, достойну відповідь, прийти до тої історичної справедливості, якої заслуговують люди, що боролися за нашу незалежність. Це не політичний крок, який мав інший якийсь зміст. Можу запитати Віктора Федоровича і кожного, хто має якийсь сумнів чи потребу у більш детальному вивченні Руху Опору і, зокрема, зусиль, які були зроблені Степаном Бандерою для національного визволення: у чому вина цієї людини, яка 30 червня через керівника свого уряду проголосила незалежність України, 1941 року? Яка його вина, що він через день був посаджений у концтабір німецький? Яка вина цієї людини, що його два брати 1942 року загинули в Освенцимі? Яка вина цієї людини, що його третій брат загинув в Україні під Миколаєвом від фашистів. Так це посіпака фашистський? Чому Олена Теліга, яка очолювала київський провід, лежить у Бабиному Яру разом з п’ятьма сотнями членів УПА поряд з євреями, циганами і військовополоненими? Це посіпаки фашистські? Дорога нація, шануйте свою історію, і тоді у вас будуть легкі відповіді на дані маніпуляції. Я переконаний, ні в кого рука не підніметься скасувати указ Президента Ющенка по даному питанню. Не у тому плані, що бажання немає, а в тому плані, що це не дозволять зробити; що це рішення комусь подобається, комусь не подобається, але воно чесне і справедливе. Кого не влаштовує справедливість, гідність, очевидно, будуть мати якісь претензії, але цього занадто мало для того, щоб ці рішення піддати ревізії. Повторюю: я це робив для того, щоб мільйони людей, мільйони героїв України, які в різних обставинах, у тому числі й (як учасники) Руху Опору, боролися за незалежність України, відчули, що до них українська держава, українська нація ставиться з шаною і розумінням.

Що стосується тестування, я сказав би, коли ми говоримо про імплементацію Україною Болонського процесу, очевидно, він має ряд серйозних викликів, які треба свідомо сприйняти взамін процесу інтегрування. За інтеграцію треба розплачуватися. Я не буду шукати якусь аналогію, але, повірте, коли ми дуже часто гордимося системою нашої освіти, минувшої чи сьогоднішньої, і це в абсолютній мірі, або в більшій мірі справедливо, але, разом з тим, ми повинні читати цю політику з проблемами, які є. Тому що інтеграція до Болонського процесу – це перш за все сертифікація тої професійної підготовки, яка зачіпає мільйони людей. Чи влаштовує вас те, що третина професій, які готуються в українській вищій школі чи середній спеціальній школі, не знаходять класифікації в країнах світу. Ми готуємо людей, даємо їм дипломи, які ніхто не може прочитати в Європі, – кого ми виховали, яка його дорога, яке професійне майбутнє. Хіба це не проблема, яка принаймні повинна осмислена бути владою, урядом і Міністерством освіти. Чи ми говоримо про систему підготовки. Очевидно, вона повинна бути адаптована. Немає сьогодні в Європі вузу, який не практикував би навчальний процес у двох-трьох університетах світу. А ми маємо тільки два десятки вузів, які мають міжуніверситетські, міжвузівські зв’язки. Тому що країна, яка не стандартизована у програмних процесах, у процесах підготовки, вона важко буде сприйматися. Так само ведеться дискусія про період навчання. Великі проблеми були, які привели до великої дискусії, і політичної в тому числі, – це впровадження два роки тому політики тестування. Очевидно, вона недосконала, але вона найкраща з того, що у нас було за, можливо, 70 років. І ми вперше можемо сказати, що ми є свідками того, що відбувається конкурс знань, а не конкурс гаманців. Тому нам треба розуміти, що у цьому процесі нам треба серйозно вдосконалюватися. Володіти глибшим західним досвідом для того, щоб ми правильні могли дати відповіді на цей процес. Я як Президент, при якому ми підписали як країна Болонський протокол, можу тільки високо оцінити травень 2005 року, коли ми приєдналися до цього процесу. Сподіваюся, що якщо ми будемо активно імплементувати цей протокол, включаючи і в поточному 2010 році, ми отримаємо адаптацію диплома про вищу освіту до дипломів європейських країн, диплома про вчений ступінь. Ці дипломи будуть визнаватися практично всією Європою, всіма учасниками Болонського процесу. Тому моя загальна відповідь – цією дорогою треба йти. Нюанси, які виникають, я не буду поширювати свою відповідь на те, що найбільша сьогодні педагогічна проблема – як у програмі, у сертифікаціях зберегти те національне, традиційне у навчальному процесі, те, що для нас завжди було характерним, і, з іншої сторони, прийняти інтеграційні моменти Болонського процесу. Тобто конкретна відповідь завжди буде складніша, але як тенденція, як напрямок – це абсолютно правильно. Я б так відповів на ваше технічне питання. Переконаний, що у цьому процесі ми отримаємо більшу перемогу, ніж недоліки.

Олена Гончаренко, ІА «Українські новини»: Про демократичні сили, їх єднання і хто їх очолить. І друге питання: що буде зі справою про Ваше отруєння, коли Ви не будете при владі? Чи Ви не боїтеся, що цю справу закриють, так і не довівши до кінця? І що плануєте робити, щоб винні були покарані? Дякую.

Віктор Ющенко: Мені не хотілося б зараз вдаватися до сумних оцінок, але трагедія українського демократичного руху останніх п’яти років полягала не у сторонніх факторах. Якщо звертатися до порівнянь, ніж у спину демократичного руху в Україні в 2005 році нанесли ті люди, які довгий час хотіли асоціюватися, влитися у цей рух. І та трагедія, яку ми спостерігаємо з 2005 року, коли крім брутальних звинувачень з метою передислокації тих чи інших політичних сил під іншого лідера, призвела до того, що в суспільстві трапилося досить серйозне розчарування здатністю рухів, політичних сил, окремих людей тримати національні ідеали як ключовий пріоритет, а в усьому решті знаходити компроміси.

Моя політика була в тому, що якщо я як політичний лідер йшов у парламент, під своє крило – це був мій обов’язок – я брав усіх, кого вважав, що за ним стоїть демократична європейська національна ідея. І начебто зовні звинуватити лідера, який кожний раз у парламент приводив у блоці 8-9 партій, у тому, що я не прагнув бачити демократичний рух консолідованим, ніхто такий докір дати не може. Але зараз я бачу в цьому і велику проблему. Тому що дуже часто така формула працювала на те, щоб привести у парламент людей, керівників окремих політичних рухів, для яких, власне кажучи, своє місце в політиці було головнішим, ніж тема демократії і національної єдності. І те, що відбулося в демократичних силах, коли багато хто з них двічі чи тричі міняли свою орієнтацію, це говорить про те, що, власне кажучи, можливо тут ми і не повинні застосовувати слово «демократичні сили», знаходити більш коректнішу оцінку чи характеристику.

Я переконаний в тому, що і на місцевих виборах, і на виборах до Верховної Ради треба орієнтуватися на власну, цільну, здорову політичну силу. Не йти манівцями, не пробувати обняти те, що важко обнімається. А нації навчитися розуміти, що свою підтримку, свою симпатію вона повинна формувати через призму світоглядних речей, виключно національних пріоритетів.

Я думаю, що це велика ще проблема ідеології. І те, що ми в парламенті маємо досить складну ситуацію, це є ще свідченням того, що ми звикли вже жити без комуністичної ідеології, але, на жаль, (можливо, не на жаль, можливо – це просто історичний процес) паралельно не сформували чи консервативну, чи християнську, чи соціал-демократичну ідеологію, чи республіканську, чи демократичну у прямому сенсі цього слова.

Іншими словами, пропорційна виборча система, яка привела націю до вибору голосування і формування влади виключно через партійний тест, призвела до того, що ми отримали після реформи Конституції 2004 року криміналізацію влади. Імунітет, з одної сторони, закритий список, з другої сторони, і пропорційна система виборів призвели до того, що в країні вигідно бути злочинцем, йти за депутатським імунітетом, бо парламент – це єдине місце, де ти можеш себе безвідповідально почувати в країні. Але для того, щоб це відбулося, ти повинен обрати якийсь партійний клан. Я думаю, що це модель зарання. Це модель, яка асиметрію формує між політичними та ідейними симпатіями в суспільстві, і тим, що ми бачимо в парламенті. Але це вже проблеми конституційного становлення, це проблема Конституції, це не проблема когось з політиків. Бо я бачу часто плакати на дорогах – «Запитай у Президента, чому так стоїть питання з корупцією в цій країні». Думаю, щоб дати відповідь і пронести цю відповідальність кожному через себе, у нас не вистачає ні уваги, ні поваги, і ми кидаємося в спекуляції.

То я сказав би, що проблема демократичного об’єднання, на мій погляд, сьогодні більше заслуговує сильної базової політичної сили, до якої прийшли б соратники і партнери, ніж диверсифікації, ніж знову широкого фронту. Потім цей широкий фронт заходить у парламент, в коаліцію і керується дев’ятьма уставами, проводами, щоб прийняти те чи інше рішення. Так рішення політичне не приймають. Я в даному випадку згодний з пані Тетчер, яка одному з політиків сказала, що коаліція – це …. Слово, яке я не можу вжити перед журналістами, але воно, я думаю, гідне того.

Що стосується мого отруєння, я сказав би, що з точки зору знань, причинно-наслідкових дій проведені блискучі дослідження. Тобто ми на генетичному, науковому рівнях можемо сьогодні дати відповідь про причину, час і настання, наслідки, які відбувалися з моїм здоров’ям. І це легко в’яжеться у часі. Але поки ключові три особи будуть громадянами Росії, поки вони жодного разу не дали відповідні покази для проведення фіналізації цієї справи, ця справа буде знаходитися в тому стані, в якому вона сьогодні є. Те, що треба було зробити на національній території по даному питанню, зроблено. І тому тут питання залежить від того, наскільки інша сторона виконає ті зобов’язання (в тому числі й на державному рівні) по подібних обставинах, передбачені нашими двосторонніми угодами. Я не сподіваюся, що хтось закриє цю справу, але, очевидно, зараз ще не буде доброї волі в російської сторони співпрацювати по цій справі. Зі зрозумілих політичних інтересів.

«Главред»: Президент РФ Дмитро Медведєв неодноразово висловлювався про те, що не бажає співпрацювати з Вами як з Президентом України. На Вашу думку, це небажання пояснюється якимось ставленням до Вас особисто чи все-таки ставленням до України? І друге питання. Пане Президенте, я зробив маленький підрахунок: з’ясував, що протягом передвиборчої кампанії Ви вісім разів висловилися, що Віктор Янукович і Юлія Тимошенко однаково не є достойними кандидатами на посаду Глави держави. (…..) Як Ви можете це пояснити?

Віктор Ющенко: Дуже просто. Коли мова йшла про перший тур, я змагався більше не з Януковичем, а з Тимошенко. Глибоко переконаний, і на сьогодні таким є, що найбільш залежною політичною фігурою є Тимошенко. Така в неї історія. І в даному випадку від сторони, яку ви згадали, … питання змагання з Януковичем – це питання другого туру. Завдання першого туру – тих лідерів, які себе приписують до демократичного блоку - у чому я маю велике переконання, що це не є українські демократи, що це не ті політики, які шанують свободу слова, національний процес, європейський процес. Якщо хочете глибший аналіз, будь ласка, зверніться самі до тих десятків фактів, які говорять про те, що я правий. Тому я критикував з мотивів одних: виключно дати нації у першому турі шанс демократичному кандидату пройти в другий тур. Цього не вдалося. І коли ми стали свідками другого туру, я сказав би: знаєте, другий тур, по великому рахунку, немає сенсу, хто переможе. Тобто є нюанси, які могли ще більше нашкодити нашому процесу, або менше – це вже деталі. Я переконаний, що вихід у другий тур Тимошенко і Януковича – це найкращий російський проект з 1991 року. І ці люди, безумовно, знайдуть себе ще в цій політиці. І якщо завтра Янукович запропонує Тимошенко посаду прем’єр-міністра, завтра ж до вечора будуть визнані результати виборів Президента Януковича, відкликані всі судові справи, «и вечная любовь». Тому що це політики, яких об’єднує одна мета: представляти себе у владі. Це не боротьба світоглядів, ідеологій, це не боротьба національних українських пріоритетів. Тому вони влаштовують, вони такі є. Я не хочу, щоб ви прочитали мої слова як докір позиції чи Віктора Федоровича, чи Юлії Володимирівни. Приймайте такими, які вони є. Не будьте наївними. Вибачте, якщо я таку формальність допущу, але, очевидно, у моєму статусі це вже можна робити. Одним жартом я хотів би відповісти на це питання. Жарт приблизно такий: красива молода жінка спить і їй сниться сон, що вона начебто йде з роботи і за нею прив’язався красивий чоловік. І так начебто переслідує її. Вона повертає ліворуч у провулок – він за нею, вона праворуч – він за нею, вона починає бігти до свого будинку – він за нею біжить. Вона забігає в під’їзд, піднімається на третій поверх, дістає ключ, вставляє в двері, тільки хотіла відкрити, він ззаду бере її за плечі і повертає обличчям до себе. Вона його питає: «Молодий чоловіче, а що ви далі зі мною будете робити?» А він каже: «Не знаю, це ж ваш сон». Так приблизно й тут. Чого сподіватися? Це ваш сон. Це у ваших руках було.

Щодо Медведєва. Ні, це не особисті речі. Це моя думка, хоча кращу відповідь безпосередньо дав би сам Президент Росії. Переконаний в дещо іншому: доки на посту Президента України буде український Президент, аналогічне ставлення буде до будь-кого, незалежно від його прізвища. Якщо на посту українського Президента буде людина, яка не є антиросійська, але віддано забезпечуватиме процес національного становлення, процес демократизації, євроінтеграції, політику добрих взаємин з Росією – бо я глибоко переконаний: Україна і Росія повинні мати гарні відносини. Це наш обов’язок. Але не нехтувати національними пріоритетами, не зневажати національний вибір. Вибачте, це наші внутрішні питання, і треба навчитися це поважати. Думаю, що Росії треба ще час, щоб виростити тих національних політиків, які базувалися б на цих досить простих істинах міжнародних відносин. Це час. Я хочу, щоб мої слова ніхто не прийняв як персональний докір. Це час, в якому формується і суспільство, і лідери.

Інга Левченко, Перший діловий телеканал. Вікторе Андрійовичу, яким Ви бачите своє подальше професійне майбутнє після інавгурації нового Президента і чи залишається для Вас цікавим якийсь з напрямків провладної діяльності? Дякую.

Віктор Ющенко: Я вже вам говорив, що я політику ненавиджу. Мені потім мої помічники говорили, що це неправильна фраза. Я її повторюю: я її ненавиджу. Я добре розумію, що без політики ти не зробиш ту послугу нації і державі, яку ти можеш робити. І це біль внутрішній. Вибачте, я вже добре знаю українських політиків. Я не дуже багато часу хотів би з ними проводити. Бо це значною мірою марна праця, марно прожитий час. А я живу не в кредит, я живу так само, як і ви – розмірено. У мене є скільки-то років у запасі, я хотів би їх прожити конструктивно, для себе, для родини, для своєї нації. З іншої сторони, я розумію, якщо ти хочеш погану послугу для своєї нації зробити – відходь від політики. І тому ліва і права рука однаково дорогі. Безумовно, я буду вести свою політичну силу до місцевих виборів і виборів до парламенту країни. Безумовно, я десятки разів буду звертатися до нації, до українців. Ми живемо у часі, коли, якщо ми будемо мати владу, яка розуміє свою відповідальність – я в першу чергу говорю про президента. Ми маємо перший випадок, коли Президент України на виборах не отримав підтримку більшості. Я дійсно не хочу, щоб Віктор Федорович був президентом Донбасу. Не хочу, щоб Віктор Федорович був президентом 7 областей, які його підтримали. Я хочу, щоб Віктор Федорович уже у новому статусі відчув ту відповідальність, що через його місію можна зробити дорогу консолідації цієї нації, яка за 5 років змінилася, яка стала набагато менш агресивною, яка стала набагато толерантнішою. Не загравати у темах, які порочать будь-яку націю – чи то «два языка – одна страна», чи «чотири конфесії – одна страна», чи «шість історій – одна страна». Це байки сірого вовка. Це проект, як втратити державу, загубити національні цінності. Я не хочу когось повчати, у мене є своя політична позиція, в якій я абсолютно переконаний. Мене не турбує, який у мене рейтинг, – є чи буде. Я хочу зі своїми поглядами щодо нашого національного розвитку, державного становлення якомога передати більше українському суспільству. У цьому я бачу свою місію. Незалежно від того, на якій посаді я буду – мене це найменш турбує. У мене є гарний диплом, у мене є професії, в яких я можу себе шукати. Тому, якщо говорити про короткі плани, 25 (лютого) хочу подарувати собі «відключку» на 10 днів. Різні версії є, діти одне говорять, жінка інше говорить. У мене є третя мрія, яка не співпадає з ними, але я хочу з ними провести ці 10 днів. Друге. Я хочу себе бачити в реалізації ряду національних проектів, які для мене, як для українця і Президента, є принциповими. Починаючи від Мистецького арсеналу. Я не хочу, щоб загинув музей музеїв. Я відкрию таємницю, тільки ви нікому не кажіть про це, будь ласка. Я, можливо, сьогодні підпишу указ про створення Спостережної ради Мистецького арсеналу і маю намір її очолити. Некоректно, нетактовно, але, я думаю, що мисляча частина людей, які будуть аналізувати це рішення, зрозуміють, що ця громадська діяльність продиктована тільки одним – я не хочу, щоб загинув один із унікальних мистецьких проектів України. Очевидно, я маю ряд пропозицій по роботі у проектах національного рівня, і економічних у тому числі, ділових. Я думаю, що буде час, коли я осмислю всі ті пропозиції і ділового, і політичного ґатунку і громадської діяльності. Я людина, яка завжди починає двісті-триста справ. Я хочу всім займатися, мені це цікаво. Я не хочу займатися чимось одним. Кінець кінцем, я вже в тому віці, коли можу розпоряджатися своїм життям, робити те, що я хочу, і не робити те, що я не хочу. Приблизно так я відповів би на ваше запитання.

Оксана Тороп, «Інтерфакс-Україна»: Хотілося б знати, чому затримується вручення Вам вірчих грамот з боку Посла нового російського Зурабова? Які причини і коли це може статися? Дякую.

Віктор Ющенко: Мені здається, що цю місію краще зробити майбутньому Президенту. Коли ми говоримо про те, що офіційна інавгурація Президента відбудеться 25 лютого, не думаю, що варто за ці 5 днів творити якісь намагання. Очевидно, ми говоримо про важливі двосторонні стосунки, стосунки двох стратегічних партнерів. Морально і політично було б правильно, щоб таку дію вчинив майбутній Президент. З цих міркувань я і формую свою позицію. Це не якийсь жест, це повага до того, що майбутній Президент повинен володіти прямим функціональним відношенням до вирішення цього питання. Це чесно було і для країни, і для майбутнього Президента.

Сергій Сидоренко, газета «Коммерсант-Украина»:  Віктор Андрійович, хочу уточнити по російській тематиці. Неодноразово казали, що Ви хотіли б якомога сильніше активізувати зі свого боку російсько-українські стосунки, все будете для цього робити. Але днями стався такий інцидент. До України приїздив Наришкін, керівник Адміністрації Президента Росії, мав би мати зустріч з Вірою Іванівною Ульянченко, а вона на той момент поїхала, і російське посольство, яке це забезпечувало, трошки було шоковане цим. Поясніть, будь ласка, що сталося.

Віктор Ющенко: Ви прокоментували варіант Б, а є варіант А. Віра Іванівна нікуди не їхала, Віра Іванівна чекала цієї зустрічі. Просто Віктор Федорович був дуже гостинний і московській делегації прийшлося провести у Межигір’ї замість двох годин, здається, шість годин. От і все. Не робіть з цього політику. Я завжди буду готовий, повірте, до контактів з російською стороною. Де б я не був. Бо я добре розумію – цього потребують інтереси моєї країни. Це не якась диспозиція до когось. Якщо ти дійсно бажаєш своїй нації, своїй державі успіху, ти повинен дбати про хороші відносини з Росією. Цього замало. Але це одна з умов.

Сергій Сидоренко, «Коммерсант-Украина: Я хотів би уточнити: чи Вашою позицією було звільнення двох губернаторів напередодні другого туру президентських виборів. Це було розцінено багатьма як помста, адже лише ці двоє губернаторів висловилися на підтримку Юлії Тимошенко перед другим туром. Вони були звільнені. Формальною підставою стало, нагадаю, подання облрад, хоча раніше на жодне подання облрад щодо недовіри губернаторам, яких було десь десятка півтора, Ви таким чином не реагували. Дякую.

Віктор Ющенко: Я просив би, щоб ви прочитали це у такій площині. Після першого туру на другому поверсі в залі для офіційних зібрань я проводжу із головами обласних адміністрацій нараду. Добре розуміючи, що другий тур виборів Президента України, тур, який принесе дуже багато протистоянь, зловживань, у тому числі й у бік влади. Жоден із кандидатів не буде нехтувати нічим для того, щоб якусь відповідальність принести владі. І тому вимогу, яку я висловив шановним головам обласних адміністрацій, – незалежно від того, яка партійна приналежність, забезпечити аполітичну участь у виборах Президента другого туру. Якщо вони хочуть поєднати партійну політичну діяльність у другому турі зі своєю посадою, вони повинні піти у відставку. Перший тур – зрозуміло. Президент бере участь у виборах. Я несу гарантію, що система влади не буде експлуатувати адміністративний ресурсна мою користь. Бо я демократ. Я не хочу, щоб люди відчували цю принизу, що я використовую адміністративний ресурс. Коли ми говоримо про другий тур, ситуація дещо інша. Ми стали свідками бою двох слонів. І якщо влада почне тенденційно грати на стороні одного з них, це хороші контраргументи іншій стороні поступати щодо дій влади критично. Нам треба продемонструвати, якщо ви це ще не зрозуміли, у нас є єдиний спосіб нормально, цивілізовано завершити в Україні виборчий процес – це провести його законно. І тримати систему влади, яка організовує і забезпечує ці вибори, політично дистанційно. І керуватися тільки одним – я свої симпатії як державний службовець не хочу висловлювати ні в одну сторону, ні в другу сторону. Це твоя місія – забезпечте вибори виключно у правовій площині. І тоді ви отримаєте належну оцінку, що державний апарат правильно організував вибори і чесно їх провів. Тому я зробив це офіційне попередження всім 25 головам обласних адміністрацій - я вас бачу у другому турі виключно поза блоками підтримки одного і другого кандидата. Прошу і вимагаю як Президент забезпечити чітке виконання закону про вибори і не гратися паралельно в агітацію чи пропаганду одного чи іншого кандидата. Це мій такий моральний посил був. Після цього або у той день запрошує до себе голів обласних адміністрацій один із кандидатів і починає вербовку. Я попередив у інший спосіб – я такі речі не буду прощати. Бо не так важливо для мене, хто по відношенню до кого як поступив, а кладеться пляма на владу, що вона починає повторювати 1999 рік чи 2004 рік, коли система влади починала грати, окрім обов’язків по організації виборів, ще й окремий політичний процес. Ось і все.

УНІАН: Дякую. Днями зателефонувала до своїх родичів на західну Україну і почула від них шквал негативних емоцій, що мовляв, це сам Віктор Ющенко винен у тому, що Віктор Янукович став Президентом. Люди просто Ваш заклик голосувати проти обох зрозуміли практично як агітацію за Януковича. Чи Ви свідомо йшли на те, що в очах свого виборця підете в історію таким, що привели до влади Віктора Януковича?

Віктор Ющенко: Дивне запитання. Почнемо з того, що я не голосував за Януковича. Тому я за цей вибір не можу відповідати. Я попереджав свою націю двісті разів, ще до першого туру, – це ваша відповідальність. Для мене це одного порядку виклики. І я зараз про це заявляю. Звичайно, хтось повинен бути вибраний. Очевидно. Але, повторюю, я за Януковича не голосував. Я не можу нести відповідальність за цей вибір. Якщо ви за нього голосували, це ваш сон, це ваш вибір, це ваша відповідальність, або тих мільйонів, які голосували. Друге. Якщо ви цим хочете сказати, що я забезпечив як Президент законний демократичний процес, у рамках якого Януковича вибрали Президентом, то я хочу сказати: я горджусь як Президент, що забезпечив законний виборчий процес у цій країні. Без майданів, без проклять, без протистояння. Я свідомий цієї оцінки. А в іншому, шановні, це відповідальність кожного, хто підходив до урни. І давайте не шукати інших причин, а як громадяни почнемо потихеньку відповідати за свій вибір. Я не знаю причин для розчарувань, якщо ми говоримо про фінал другого туру. Я, мені здається, вже говорив... Тимошенко і Янукович – це ті самі яйця, лише вигляд збоку. Тому я не розумію тих людей, які докоряють вибору. Вибір був зроблений далеко не в другому турі.

«Газета по-українськи»: Віктор Андрійович, Ви сказали, що це не Ваш вибір, не Ваша відповідальність. А як Ви почуваєтесь зараз, тому що Ви передаєте владу тій людині, з якою боролися 2004 року. Ваші відчуття? Це сум, можливо, якісь філософські настрої...

Віктор Ющенко: Ви пам’ятаєте ту репліку, яку сказала Оксана Забужко? Вона так колюче сказала, як завжди, але чесно до своєї нації. Якби у мене була така спрага за владою, я, очевидно, це сприйняв би більш трагічно. Я не можу сказати, що у мене таке відчуття. Сумно від того, що нація, громадянин, виборець прийшов до того, що, власне кажучи, ми перестали гордитися своїм вибором. Ми прийшли до ситуації, коли, власне, вибору немає. Це я чесно говорю. Я з повагою ставлюся до одного й іншого кандидата. Вони провели велику виборчу роботу, вони отримали симпатії мільйонів людей. Я можу привітати і Тимошенко, і Януковича з цим, бо підтримка мільйонів людей – це честь для будь-якої людини. Разом з тим, я не відношусь до тих людей, які поділяють цю підтримку. І я правий. Але для того треба час, щоб мою правоту зрозуміли ви і зрозуміли українці. Я досить спокійно відношуся до влади і тому можу сказати: незважаючи на те, що це не мій вибір, я все зроблю для того, щоб законно захистити ті результати виборів, які будуть установлені судом і Центральною виборчою комісією. Бо я поважаю тих людей, які висловили цю думку, незалежно від її змісту. Мені здається, що в цій історії найбільш прикре те, що нашим дітям прийдеться почати все з початку. А як говорив наш земляк Григорій Савич Сковорода: найбільша в житті втрата – це втрата часу. От ми втратили цю цінність. Але, переконаний, що те, що ми здобули, те, що ми принесли і в демократії, і в національному, і в європейському процесі... хай мене буде підтримувати лише одна людина в Україні, я ніколи не зречусь від цих цінностей і від цього бачення і завжди буду нації говорити, що це та дорога, якою ми повинні йти. У нас іншого вибору немає. Нація захотіла мати перерву на п’ять років. Очевидно, можливо, хай і так буде. Але це не говорить про те, що ви забули цінності нашої свободи, нашої демократії, нашого вибору. Це не те, що дискредитований ідеал Майдану. Я можу один у помаранчевій формі ходити, але стверджувати те, що через Майдан ми отримали політику, яка буде, як у Біблії, давати можливість проростати одним зернам, які впали на ріллю, досить швидко, іншим, які впали на гравій, повільніше, але все одно вони зійдуть. Деякі з них, які впали на дорогу, будуть розтоптані, але в цілому ми п’ять років прожили в абсолютно новій формації. Ми почали замислюватися над нашим національним становленням. Ми почали відчувати, що ми з населення стаємо громадянами і потроху починаємо нести відповідальність, яку повинен нести громадянин, а не тільки Президент. Другими словами, запущений той процес, який ніхто не змінить, який можна трошки пригальмувати. От приблизно таке почуття сьогодні у моїй душі.

Газета «Лівий берег»: Пане Президенте, у мене до Вас побутове питання. Скажіть, будь ласка, чи залишиться Вам у довічному користуванні державна дача №29 у Конча Заспі і, якщо так, то, в такому разі, яку державну дачу отримає Президент Янукович?

Віктор Ющенко: Я знаю, що по статусу державним посадовцям України певного рівня відповідно до закону належить таке право. Як розпорядиться майбутній Президент цим правом щодо мене – запитання до нього. Скажуть, на вокзалі – буду на вокзалі. Скажуть, по закону є таке рішення – я його прийму. Подивимося, у нас ще час буде, потім запитаєте, бо я відповіді не знаю на це питання.

Ukrainian Weekly, Зенон Завада: Шановний пане Президенте, українська діаспора дуже хвилюється про євроінтеграцію України. Виникає питання: чому Ви поставили п’ятирічну боротьбу з Тимошенко вище за послідовну політику в євроатлантичній інтеграції. Тобто як наслідок цієї боротьби євроатлантична інтеграція під загрозою.

Віктор Ющенко: Я можу повторитися, але я просто стверджую, що, якщо ви думаєте, що Тимошенко – провідник євроатлантичної інтеграції, я вважаю, що робите велику помилку як громадянин і як журналіст. Я не маю бажання сперечатися з вами. Коли людина, яка голосує за річницю комсомолу чи блокує «Одеса – Броди», чи людина, яка формує такі газові угоди, і ви мені говорите про євроатлантичну інтеграцію... Коли я, можливо, десятки разів журналістів просив – зверніться до Юлії Тимошенко, хай вона напише слово НАТО. Без помилок. Хай вона дезавуює те, що вона говорила в Брюсселі по євроатлантичній інтеграції. Хай прийме постанову, яка регламентувала б порядок пересування воїнів російського Чорноморського флоту по території України. Хай зробить хоч одну соту тих речей, які повинен робити європейський прем’єр. А ви мені дорікаєте, що я щось замінив, шило на мило? Мені здається, я уже висловися по цьому питанню. Треба зняти пелену, яка довгий час була в українській нації і довгий час була у високодостойних громадян інших держав щодо політики Тимошенко. Це моя думка, це моя позиція. Я можу сказати, що виграш Тимошенко чи виграш Януковича – це суто московський, кремлівський проект. Ніякого розчарування не було б в Кремлі, якби виграла Тимошенко. Жодного. Тому що сутність, яка стоїть за одним політиком і за другим, – це політика глибокої проросійської залежності. На це є ряд мотивів. Більш залежною у цьому плані, на мій погляд, є Тимошенко, бо ці мотиви є просто серйозні. В Януковича вони, на мій погляд, більш завуальовані. Не у тому плані, що ця людина не буде стримуватися підтримувати незалежний статус, а в тому плані, що його діалог із Заходом буде складніший. І обставини його будуть штовхати в одну площину формування зовнішньополітичного курсу або переважно в одну площину. Тобто я не сказав би, що це предмет залежності. Це є предмет обставин. Але ці обставини є досить серйозні. Слабка західноєвропейська історія – вона буде як раз говорити про те, що ця людина буде допускати зусилля, щоб отримати на зовнішньополітичному курсі успіхи і, як правило, ці успіхи можна чекати тільки від політики Сходу. Але, підкреслюю, це різниці, які не такі є суттєві. Ми говоримо про те, що два проекти – чи Тимошенко, чи Янукович – це є поразка європейського курсу країни. Це поразка кожного громадянина, але, на мій погляд, сьогодні це ще не усвідомлено. І ми більше звертаємо уваги на якусь психологію, на якусь маленьку історію, ніж вдаємося до глибокого аналізу формування логіки поведінки цих людей.

Студія «1+1»: Інаугурація 25 числа, вона буде рано-вранці чи буде все ж таки буде до інаугурації якась символічна передача ключів кабінету? І друге питання. У 2004 році, коли був Майдан, за Вас проголосувало півкраїни, здавалося, Ви будете вічно. І, власне, посил від народу був дуже простий - трошечки більше мрій, трошечки краще життя, трошечки легші умови для бізнесу. І тепер 3% у цьому році. Ви були поганим Президентом чи чому за Вас не проголосували?

Віктор Ющенко: Я почну з першого, бо воно більш технічне. Я думаю, що було б правильним, якби у нас відбулася з Віктором Федоровичем зустріч, після того, як він прийме присягу, де я формально зробив ті процедури, які повинні робити люди, які відходять від даної посади, і ті, які приходять на дану посаду. Це нормальне спілкування. Це зустріч на робочому місці. Очевидно, це обмін думками щодо тих речей, які є для мене дорогі, важливі. Це зустріч, це демонстрація того, що країна отримала нового Президента, який, як і водиться у нормальних обставинах, прийшов на своє робоче місце. Я б так хотів, щоб це так виглядало.

Студія «1+1»: А на самій процедурі інавгурації Ви будете?

Віктор Ющенко: Не планую. Не планую. Друге питання. Я не знаю, чи ця відповідь буде вдалою, але я сказав би, що тези, цінності, курс, з якими я прийшов, став Президентом, які я не зрадив ні на один день і проводив їх незалежно від того, чи мене підтримує, чи не підтримує та чи інша частина населення. Я думаю, це головне у відповіді на ваше запитання. Наприклад, як Президент я вважаю, що найскладніший процес в Україні, процес понад усе – це процес національного становлення. Ми дійсно маємо націю, я щиро вірю, яка повинна набути багато цінностей, які відносяться до цінностей нації. Це питання принципове. Я економіст і мені легко було б говорити про економічні теми, але якщо ми сьогодні говоримо про ключову проблему українського буття у високому сенсі цього слова, я сказав би, що проблема номер один – це процес національного становлення. Це природній процес, в якому завжди буде багато опонентів. Ми триста років були вірні, ми стали малоросами, з нас вишибли те, чим гордиться будь-яка нація – своєю мовою. І нам нав’язують дискусію про те, що можна облаштувати країну з двома-трьома мовами. Хтось навіть посилається на те, що, подивіться, Швейцарія багатомовна. Так, але Швейцарія – це конфедерація з кантонами, з чотирма державами. А якщо хоче хтось досліди по національному становленню проводити у мовній політиці, то подивіться, будь ласка, на Крим. Я не думаю, що ви забули – Конституція Криму визначає три офіційні мови в Криму – російська, українська і кримськотатарська. У мене запитання до вас. Передайте мені, будь ласка, в офіс останнє рішення кримського уряду чи Верховної Ради Криму на українській мові. Можемо ускладнити це запитання. Якщо знайдете на кримськотатарській мові, за два дні передайте мені. Це маленький експеримент. Тому коли хтось говорить про те, що мова як базова тотожність будь-якої нації для нього не головне, я прийняв країну, коли такі речі були глибоко девальвовані. Я піднімаю цю тему. Як ви думаєте, її підтримають у країні, де цілі регіони говорять російською мовою? Очевидно, ні. Але ви мені хочете сказати, що я не правий? Я цього не прийму. Хай у мене буде 3%, хай у мене 1% буде. Ви знаєте, я пройшов ці 5 років, у будь-який регіон я приїду і не буду очима шпаринки у паркеті шукати. Бо хочу сказати, що моя політика – це та політика, яка піднімала країну з колін. Чи ми говоримо про безпекову політику. Який рейтинг буде у людини, яка відстоюватиме європейську колективну безпеку у цій країні? Найдіть біля мене політика, який би так послідовно про це говорив. Його немає. Ні Тимошенко, ні Сидоренко, ні Петренко. Таких політиків немає. Але, вибачте, у мене п’ятеро дітей, троє онуків і днями четвертий буде. Чому мені плазувати, чому мені не вести проект, який реалізувала кожна здорова європейська нація. Ви мені хочете сказати, що я не правий, що мені від цього соромно повинно бути? Мені від цього соромно ніколи не буде. Чи я піднімаю ті питання розбудови економічної політики. Я не можу уявити прем’єр-міністра, який роками не займається прикладною прем’єрською роботою, не проводить реформи. Знаєте, яка різниця між мишею сірою польовою і Міккі Маусом? Піар. І все. Тому, коли ми говоримо, що країна задихається без реформ, ми живемо у країні, де парламентський лад, де фігура номер один – це прем’єр-міністр. І ми можемо роками не просто реформи не проводити, а не приводити країну навіть до бюджету, заявляючи про більшість, і так далі. Як мені ці речі сприймати? Тому якщо говорити про найбільшу помилку за 5 років, я її назву. Я її до цього не називав, але у мене є сьогодні на це моральне право. Найбільша моя помилка за 5 років – це Тимошенко. Якби ми на цій посаді мали людину конструктивну, ті люди, які представляли Майдан із боку його проведення, забезпечення, організації, ведення діалогу, я переконаний, мали б і другу п’ятирічку своєї присутності у політиці. І ця ідеологія, світогляд, безумовно, був би закріплений. Зараз у нас немає відчуття того, що його треба ревізію світогляду Майдану робити. Ні. Ми йому всі віддані. Ми говоримо про те, що, вибачте, це вже третій жарт, але я більше не буду жартувати. Питання стоїть, як у тому анекдоті, що треба замінювати – чи ліжка, чи інших учасників цього процесу. я хочу сказати, що і в цьому колі жодна людина не підніме руку і не скаже, що, знаєте, я розчарувався в ідеології Майдану, що ми об’явили не ті цінності і ми їх зрадили. Нічого подібного. Говоримо про економіку – так Україна прожила п’ять економічно найбільш розвинених років. Цього не повторив жоден Президент. Думаю, у найближчі 5 років ви цього не побачите. Але це так вважається само собою, це не оцінюється. Коли ми говоримо про процеси, над якими ми не задумувалися і підняли, спадку історичного, Голодомору 1932-1933 року, Руху Опору, відтворюємо те, що є тотожністю моєї нації, чи ми говоримо про історичні проекти. Знаєте, це буде сприйматися через роки. Зараз це до людей швидко не дійде і як концептуально система цінностей це буде поділено з часом. Я не кажу, що я свідомо проводив речі, які комусь не подобаються. Це просто моя позиція. Коли я говорив, що я не бачу формування гармонії національного суспільства, коли в нас немає гармонії духовної, міжцерковної, міжконфесійної, я єдиний політик, який про це говорить і сьогодні. Я думаю, що у багатьох політиків запитайте, скільки є конфесій православних і яка їхня проблематика, майже ніхто не прокоментує. Але я глибоко переконаний, якщо ми хочемо мати консолідацію нації, її треба також починати з процесу церковного єднання, як зробили болгари, як зробили грузини, румуни, як зробили албанці, весь православний світ. У жодній країні немає двох, трьох, чотирьох православних конфесій, тільки в Україні. А мені дехто з опонентів кажуть, що це неважливо. Було б сало, була б ковбаса. Ні. Не буде ні сала, ні ковбаси, якщо нація не осмислить, що ми громадяни, що за нами повинні стояти основи єдності. І перш за все, очевидно, духовної єдності. Другими словами, це я обираю сюжет, за яким я хотів би сказати так: проста моя політика була? Ні. Не проста. Це не політика загравання. Це не політика якихось солодких подарунків. Скоріше всього, я хотів 47 мільйонів населення моєї нації бачити патріотами, свідомими громадянами. А бути свідомим громадянином – це просто відчути, що за твоїми плечима відповідальність за те, яким словом ти говориш, яку книгу ти читаєш, яку історію ти знаєш, як ти відносишся до тих героїв, які боролися за те, щоб ти міг назвати себе громадянином України або стати президентом цієї країни. Якщо у вас є цільна ясна відповідь на минуле, у вас є дуже ясна відповідь на ваше майбутнє. Якщо вас минуле різнить, ви ніколи не будете мати успішного динамічного результативного майбутнього. Формула дуже проста. Я повторюю вже другий раз сьогодні. Я економіст. Мені б легше було тарабанити на економічні теми і ми б до шостої вечора говорили про це досить цікаво і професійно. Але треба зрозуміти одне. Яка нація має успіх? Одна людина сама по собі мало що може зробити у цьому житті – толока більше може зробити. Гурт національний ще більше може зробити. Чому у кожного народу тема національної єдності – це тема номер один? Чому в американському кіно не побачите фільм, де б не було у сюжеті чорношкірої людини? Чому ви не побачите фільм, де б допускався якийсь антагонізм, зневага до того, хто поряд з тобою? Тому що ціль номер один у нації – це її єдність. Я 5 років цьому присвятив. Думаю, мене мало хто розумів. Може, сьогодні мало хто розуміє. Але нація консолідована завжди виграє. Нація диверсифікована завжди програє. І тому як оцінити цю політику? Це не політика 5 років. Хто хоче робити оцінку за 5 років, думаю, це несправедливо буде. Просто ми не здатні будемо дати всеохоплюючої оцінки такого роду курсу. Тому я залишаю крісло Президента щасливою людиною. Мені не соромно буде вас бачити на вулиці і сказати, як рядовий солдат: я робив усе для того, щоб ця нація, щоб ця держава, щоб ця країна відбулася. Я не ховався за солодкі тематики, я не творив популізм. Я 5 років послідовно відстоював те, що було свідомістю мого життя. Тому, я думаю, це варто поваги. Я б так відповів на ваше запитання.

Роман Кухарук, Український клуб: Перше питання: яка доля проекту Вашої Конституції? Друге: на Вашу думку, чию політичну долю Ви повторюєте – Святослава, Хмельницького чи Івана Мазепи?

Віктор Ющенко: Прості питання. Що стосується Конституції, у мене немає сумніву, що майбутній Президент почне – якщо ми говоримо про речі стратегічні – роботу після формування коаліції, уряду. Третім питанням порядку денного стоятиме реформа Конституції. Тому що проблеми формування влади – це ті проблеми, які сьогодні забирають найбільше українських можливостей. Ми бачимо парламент, який тотально непрацюючий, який не може прийняти закони, що формували б чи курс реформ (якщо ми говоримо про прикладне життя), чи ми говоримо про основи політичного стратегічного курсу країни. Тому в мене немає сумніву, що на порядку денному сьогодні, після президентських виборів, конституційна реформа є пунктом стратегічним. І думаю, що Віктор Федорович це розуміє.

Що стосується, кого я хотів би нагадувати… Знаєте, я недостойний тих людей. Але якщо все-таки прийняти цю ілюзію, то я сказав би – зверніть увагу на історію Мазепи. Ця людина тоді, коли вона робила свій чин, отримала велике непорозуміння серед своєї нації. Навіть подивіться по полковниках. Гетьмана Мазепу зрадила половина полковників, половина полків, коли виникла тема боротьби за українську автономію. І можливо дехто говоритиме, що він закінчив життя великою поразкою. А є другий приклад. Ми про Мазепу говоримо п’ять років – я маю на увазі публічно, з рівня першої особи держави. Думаю, жоден Президент стільки не побував за п’ять років у Батурині, щоб показати через образ Мазепи ту сторінку, яку повинні згадати українці, і не забувати. Торік Батурин відвідало 200 тисяч відвідувачів. При чому це ще тоді, коли ми не запустили в експлуатацію ні Палац Розумовського, ні Фортецю – ми це зробили в серпні. От я переконаний: з тих 200 тисяч людей, які відвідали Батурин, назад вони вийшли патріотами країни. Коли проводиться національний конкурс «Великі українці» – пару років тому була телепрограма – скажіть, будь ласка, ви мріяли 5 чи 10 років тому, що на третьому місці буде Степан Андрійович Бандера? Як би ви не ставилися до цього. Я просто кажу, що ви інші стали. Інші. Це ж не робота ФСБ? Очевидно, ні. Чи коли одинадцятим українцем, найбільшим, за всі часи, стає Мазепа. Я ж думаю, років десять назад такої історії б не було. Це мова йде про те, як кожний з нас починає пізнавати свою власну історію і робити висновки не ті, які робилися у короткому курсі ВКП і маленького “б” 1937 року. Ми почали ставати українцями. І от що ти обираєш? Я особисто обираю такий життєвий принцип, таку поведінку, яка б стратегічно працювала на мою націю. Мене не тішить те, що я програв вибори, але до цього відношуся абсолютно нормально. Більше того, я вам хочу сказати, ще невідомо, хто виграв. Не у мене проблема. Не у мене проблема, зрозумійте мене. Але коли ми говоримо про те, як, з огляду на роки, на мене подивилися люди, не через призму моїх стосунків з кимось, а через призму того, що я доносив до своєї нації. Я переконаний, що ви через 5 років по-іншому будете читати період Президента Ющенка 2005-2010 років.

Газета «Сільські вісті»: Сьогодні про відповідальність українців Ви говорите у контексті Януковича і самі кажете, що це вибір, яким українці гордитися не можуть. Можливо, у мене, до певної міри дитяче запитання, але, ідучи з посади, Ви ідете ображений на те, що Вас нація не сприйняла і Ви прийшли раніше, чи, все-таки, у глибині душі є якийсь задум, що через 5 років щось таки спрацює з Вашої політики? І наступне питання стосується ваших сьогоднішніх оцінок. Ви справді вважаєте, що статус Президента робить усі Ваші оцінки бездоганними? Дякую.

Віктор Ющенко: Ні, це суб’єктивні оцінки, очевидно, вони не претендують на об’єктивність, але вони претендують на щирість. Я можу помилятися, але те, що я говорю, я це говорю щиро. Що стосується першого вашого запитання про відповідальність, образи. Образи у мене немає. Я поясню, чому її немає. Бо я розумію, що політика, яку я проводив, і власне кафедра Президента призначена на те, щоб давати відповідь на стратегію. Немає більше фігури в Україні, яка може стратегічно так далеко формувати цілі, пріоритети для власної нації. Це в Україні плутають місію Президента з тим, яка зарплата, яка пенсія чи чому немає фінансування і багато інших речей, у тому числі, питання корупції, коли у парламенті сидить 226 людей, які пройшли по закритих списках, привели з собою декілька десятків криміналітетів, і в цій парламентський країні запитують, пане Президенте, чому ви так неефективно боретеся з корупцією. Це і багато інших парадоксів можна назвати. Але я підкреслюю – основна місія Президента – це формування стратегії розвитку нації, держави. Це міжнародна політика. Це формування координат, місця, ролі твоєї держави у зовнішньому світі. Це єдність нації. Але єдність через хрестоматійні речі – як зберегти те, що творить твою націю, як це примножити. Як не піддаватися політиканству чи легким, солодким дискусіям, які хочуть люди спостерігати і отримувати прості відповіді. Я не думаю, що це є місія Президента. повторюю, це компонент стратегічної політики і того курсу, який можна формувати не на рік і не на 5 років. Це зміна світогляду, це зміна поглядів нації. Це зміна цінностей. Це формування тої тотожності, якою завжди сильна будь-яка нація. Це ті речі, які ніколи не будуть мати миттєвого успіху. Але це ті речі, які з кожним прожити днем нас усе більше будуть приводити до теми консолідованої нації. Я це розумію як процес, і якщо я прийшов з цією політикою до нації і кожний день її проводив, хоча, можливо, я допущу слабкість і скажу. За 2005 і 2006 рік я прожив 26 операцій. Це такі, капітального характеру. А кожний вечір я проводив те, що можна назвати мікрооперацією. Це тільки Бог і я знаємо, як я перші 2,5 роки боровся за своє життя. Це мій виклик. Думаю, абсолютна більшість людей у моїх обставинах цього б не винесла, навіть будучи Президентом. Але я козак, з козацького роду, і це виніс. Тому коли зараз оцінюєш, пройшов цю дорогу віддано і не все з того, що ти робив, сприйнялося, образи нема тільки через розуміння того, що це є процес, який повинен займати не один, і не два, і не п’ять років. У цьому я знаходжу відповідь для себе. У мене немає сумніву, що ми не будемо мати російського Чорноморського флоту. Нема у мене сумніву, хоча я розумію, що більшість це не влаштовує сьогодні. Але я був би нечесним Президентом, якби зайняв би лінію більшості. Мені не варто мати таку владу, через яку ти будеш дрібним, мілким чи двостандартним політиком. У мене немає сумніву, що ми будемо в європейській колективній безпеці, нема сумніву, абсолютно немає. У мене немає сумніву, що ми будемо членом Європейського Союзу. У мене немає сумніву, що газотранспортну систему ми не віддамо. Немає у мене сумніву. Чи немає у мене сумніву, що у нас буде єдина помісна церква. Нема сумнівів у цьому, бо так йшла кожна мудра нація. І Росія у тому числі прийшла до своєї єдиної помісної церкви. Мені нема чого ображатися на когось. Я щасливий тим, що я пройшов свій шлях як Президент цієї країни і повторюю, коли ми з вами зустрінемося на вулиці, я не буду перебігати на інший бік, щоб іти, не зустрічаючи вас. Я буду іти напроти вас, буду спілкуватися, буду говорити і, з часом, я переконаний, що той курс, про який ми мріяли, творили і виборювали, він повернеться.

Ірина Герасимова, П’ятий канал. Віктор Андрійович, скажіть, будь ласка, чи розглядаєте Ви можливість при Президентові Януковичу працювати, скажімо, на посаді голови Нацбанку чи керівника Уряду чи спілкувалися Ви на ці теми із стороною Януковича під час виборчої кампанії чи, можливо, після?

Віктор Ющенко: Не спілкувався.

Ірина Герасимова, П’ятий канал: А розглядаєте таку можливість?

Віктор Ющенко: Таку можливість, по-перше, ніхто не пропонує. Чого її розглядати. А, по-друге, я людина цінностей. Знаєте, я можу обійтися і без прем’єрства, я можу обійтися і без голови Центробанку. Мова йде про те, що я вже у такому віці, коли можу займатися тільки тою справою, яка відповідає моїм цінностям, моєму світогляду. Лакеєм я ні в кого не буду. Хоча, добре розумію, що мій обов’язок – допомагати владі чи у парламенті, чи Президенту, чи прем’єру, якщо ті цілі відповідають тому, чому я присвятив останні 5 років свого життя. Тому я такому сенсі я б скоріше сказав, що, очевидно, я є відкритий до цих речей. Формально я не можу зараз дати жодної відповіді, тому що зараз головне – не ці речі. Зараз головне, мені здається, все зробити для того, щоб новообраний Президент зрозумів, що завдання номер один – це прийняти ті рішення, які консолідують після виборів Україну. Щоб не сталося так, що 7 областей з одного боку, 18 областей з іншого боку збираються так жити наступні 5 років. Це буде велика помилка. Думаю, що буде велика помилка, якщо прем’єр-міністром стане людина від Партії регіонів. Хоча це ймовірно. Може, і 99 проти 1. Але це буде велика помилка, бо результати виборів говорять про те, що перша особа в державі повинна розуміти місію консолідації, не узурпувати владу, не монополізувати, в тому числі виконавчу владу. Не робити помилок Тимошенко, коли формується фіктивна більшість через політичну корупцію. Коли купуються депутати, і вони ж так легко продаються. Коли ми живемо із парламентом, в якому де-факто немає більшості 226. Не заплатиш - ніхто не підніме. Дорога не демократична і не європейського політика. Треба свідомо йти на партійний діалог. Очевидно, партійний діалог тебе змушує коригувати пріоритети або навіть ті речі, які заявлені нещодавно Віктором Федоровичем про мову чи про флот чи НАТО і таке інше. Для того є і політика, що це діалог, це корекція, бо з такими позиціями, з таким догматом я не думаю, що демократична сила, яку я представляю, або інші демократичні сили можуть піти назустріч і порозумітися. Політика – це компроміси. Помилка буде через корупцію формувати більшість у парламенті і через цю штучну більшість формувати штучне панування Партії регіонів в особі чи Миколи Яновича чи інших людей, яких я поважаю. Це неправильний посил на політичний світ і націю. Нам треба свідомо говорити про те, що нам треба мати Президента України, а не президента Донбасу чи Лівобережної України. А для цього треба зважені кроки і розуміння, що так, ти виграв, але тобі потрібні партнери. І, можливо, їхня ідеологія – це не твоя ідеологія, але якщо ти дбаєш про те, як консолідуватися, ти повинен навчитися подавати руку. Тому коаліція, формування уряду, конституційний процес – це три речі, кожна з яких сама по собі є дуже складною. Який сценарій буде розвернутий зараз по темі коаліції? Я сьогодні підписав закон про регламент Верховної Ради, який вносить новий інструментарій у відповідь на те, як формувати коаліцію фракцій у парламенті. Я це підписав свідомо, бо розумію, що цей закон наблизить парламентські сили до відповіді на те, як вийти з того тупику, в якому ми знаходимося останні роки, коли в парламенті де-факто немає більшості і країна у судомах весь час живе. Чи парламент піде дорогою дострокових парламентських виборів? Здається, це то варіант, який може дуже влаштовувати нового Президента, щоб мати перспективу 5 років структурованого парламенту. Чи парламент піде (шляхом) збереження того, що ми називаємо нинішня коаліція, чи парламент переформатується в іншу коаліцію. Якщо переформатується, то яким способом – так, як робила Тимошенко, через політичну корупцію, чи через політичний діалог, коли змінюються цілі, пріоритети і консолідуються засади коаліційної роботи. Останній варіант є єдино вірний, але, чи здатні його сьогоднішні політики (реалізувати), очевидно, це питання залишається у повітрі.

Сердечно дякую, будьте здорові, будьте щасливі і будьте вільні.